Як місто-привид стало популярною туристичною локацією

Каякей, у турецькій провінції Мугла на пденному заході Туреччини, — справжнє місто-привид. Покинуте своїми мешканцями і пронизане історією, воно стоїть у часі як мовчазний пам’ятник темним періодам Туреччини. Уздовж схилів простягаються руїни, повільно поглинаються зеленню, а нескінченні краєвиди нагадують про зниклі життя, роблячи це місце моторошним, але неймовірно красивим.

Улітку, коли сонце палить нещадно, а небо залишається безхмарним, тут тихо. Взимку місцевість часто оповита туманом або морським туманом — це підтверджує CNN. Лише трохи більше ста років тому Каякей (або Левіссі, як його тоді називали) був жвавим містом із понад 10 000 грецьких православних християн, серед яких було багато ремісників. Вони жили поруч із турецькими мусульманськими фермерами.

Та після греко-турецької війни 1922 року відбувся обмін населенням: греків виселили, а мусульман з Північної Греції змусили переселитися сюди. Але нові переселенці не хотіли тут залишатися — і місто швидко занепало.

Серед небагатьох, хто залишився, була родина Айсун Екіз, яка нині утримує невеликий ресторан біля головного входу до Каякея. Багаторічні історії передаються з покоління в покоління:

«Греки пішли, бо не хотіли залишатися, а мої дідусь і бабуся думали, що вони колись повернуться. Але вони не повернулися», — каже Екіз, яка нині продає handmade сувеніри туристам.

Туристи платять символічні три євро на невеликому кіоску біля входу в місто. Звідти вони піднімаються звивистими вуличками та сходами. Вказівники спрямовують до шкіл, церков і фонтанів. Варто виділити кілька годин, щоб оглянути все. У центрі колись збиралися місцеві мешканці, щоб поговорити й розповісти історії. Тепер будинки стоять без дахів, стіни обсипаються, а подвір’я заросли густою рослинністю.

Деякі будинки мають підвали, які використовували для зберігання шкіри — у місті була поширена шкіряна промисловість. Багато споруд усе ще мають цілісні цистерни для води — необхідні для життя в умовах без централізованої санітарії.

«Питну воду доставляли на віслюках», — розповідає Екіз.

Незважаючи на важкі умови, Каякей колись був процвітаючим містом і перевершував за значенням навіть Фетхіє — нині велике туристичне місто.

Екіз каже, що кожен із двоповерхових будинків був збудований так, щоб не перекривати сонце сусідові. Також тут розташована Верхня церква, будівля з рожевою штукатуркою й арочними склепіннями. На жаль, церква зачинена через аварійний стан, але зовні вона виглядає велично.

На найвищій точці міста розташована стара школа, з якої відкривається краєвид на головну церкву й нижні квартали.

Сьогодні над будівлею майорить турецький прапор. Дивлячись на сцену згори, турист Йигіт Улаш Озтюмур згадує опис з Анкари:

«Каякей — це темне дзеркало нашого минулого».

«Колись це було місто християн — тепер ми бачимо гірке відображення того, що сталося».

Є кілька промаркованих туристичних маршрутів, якими можна дістатися до Каякея з сусідніх міст. Варто піднятися до малої церкви на іншому боці долини — вузька стежка між камінням і соснами веде до вершини, звідки відкривається красива панорама.

Архітектура Каякея нагадує невеликі традиційні грецькі села.

Забронюй свій квиток на наступну подорож тут або зв’яжися з нами: (+373) 78 844 111 | (+373) 22 844 111.